Поетичний вернісаж

ЧОРНОБИЛЬ…

Від слова цього тамувало подих,

Від гніву закипала кров.

Чорнобиль вносив чорні корективи

У душу й тіло, щастя і любов…

Незримий ворог пробирався підло,

Опалюючи променем своїм

Людські життя, що ледь тримались

Від мук та ран на тілі і душі…

В один момент залишить все:

Квартиру, дім і річку й сад,

Щасливі миті, друзів і близьких –

Полин  залишивсь на губах…

На місті Прип`ять – суцільна пустка,

Руїни височать аж до небес…

Безликі духи споглядають хмуро

І стогнуть, дивлячись на нас…

В будинках без віконниць виє вітер,

Якби ж могли заплакать, заридать…

Роки проходять – біль той не минає…

Відкрита рана не хоче заживать…

                                                            (Ганзенко Р.О)

Мамі…

Пригорни найріднішу людину,

Поцілуй її руки м`які,

Поспіши сказати, що любиш,

Що цінуєш її ти завжди.

Обіцяй бути добрим і сильним,

Цінувати життя і людей,

Обіцяй бути людяним, чесним

І понад усе любити дітей…

Де б ти не був – лине молитва

Щоб ти щасливий, здоровий був,

Щоб завжди тебе оминало лихо

І радісно серце співало знов…

Де б ти не був – мати з тобою

І не важливо, що її вже нема…

Мами  вуста виціловують сльози,

Коли так гірко плаче душа…                          
                                            (Ганзенко Р.О)

           

Жінка…

Жінка життя нам дає споконвіку –

Так це задумав мудрий Творець.

Він наділив її віком без ліку,

Вічну любов дарував їй Отець.

Жінка – маленька, тендітна істота

А скільки в ній сили, терпіння, тепла…

Всіх заспокоє, примирить, зігріє,

 Серцем своїм захища на віка…

                                          (Ганзенко Р.О)